Алан Райлі: після Північного потоку-1 багато чого змінилося

Копирайт изображения AFP
Image caption Судових суперечок довкола енергетичних проектів стає так багато, як і трубопроводів. Варіантів їх вирішення - ще більше

Геополітичні, економічні, енергетичні суперечки останніх років за участі України, Росії та ЄС дедалі частіше переходять у юридичний вимір. ВВС Україна поговорила про деякі з них із Аланом Райлі, професором права у City Law School, City University London.

Україні варто зосередитися на підготовці позовів до Росії із відшкодування втрат від анексії Криму і конфлікту на cході країни, вважає професор Райлі. На його думку, це може виявитися простішим, ніж повернути втрачене за часів попередньої влади.

Нещодавно він також висвітлював юридичні аспекти, пов'язані із проектом Північний потік-2, під час дебатів у Європарламенті.

Під час інтерв'ю із професором Райлі також прийшла звістка про рішення Гаагського суду про неправомірність рішення міжнародного арбітражу, який у липні 2014 року зобов'язав Росію виплатити 50 млрд доларів колишнім власникам нафтової компанії ЮКОС.

Алан Райлі: Треба побачити саму постанову суду, аби точно сказати, що відбувається. На перший погляд, рішення виглядає дивним. Попереднє підписання (Provisional Application) є відомим інструментом, який прив'язує державу до міжнародних зобов'язань до ратифікації якогось документу.

Росія ніколи не ратифікувала Договір про Енергетичну хартію (на базі якої було винесено рішення у справі ЮКОСа. - Ред.), але зробила попереднє підписання, і на базі цього отримала великі іноземні інвестиції. В принципі, досить важко погодитися із тим, що Росія ніяк не пов'язана із Договором про Енергетичну хартію. Але варто було б подивитися саме рішення.

ВВС Україна: На початку квітня ви брали участь в обговоренні Європарламентом питання можливого будівництва Північного потоку-2. Перед цим лідери 9 країн-членів ЄС із Центральної та Східної Європи звернулися із листом до голови Єврокомісії, де викладали свої серйозні заперечення проти цього проекту.

Україна неодноразово заявляла, що сприймає цей проект не тільки як загрозу своїм інтересам, бо фактично він позбавить країну доходів від надання послуг з транзиту газу, але й як загрозу для енергетичної безпеки Європи, адже він не сприятиме диверсифікації постачальників газу до ЄС. Проте проект поступово просувається. Якими є суто юридичні аргументи проти цього проекту?

А.Р.: Оголошення про початок проекту було зроблено у червні 2015 року під час Економічного форуму у Санкт-Петербурзі, а угоду між акціонерами підписано на форумі у Владивостоці у вересні. Тобто все відбувалося дуже швидко. І на той час вже функціонував Північний потік-1. Очевидно, росіяни вважали, що якщо вони запустили Північний потік-1, то запустять і Північний потік-2.

Але, мені здається, вони пропустили дві речі. Коли будувався Північний потік-1 європейські правила з лібералізації ринку ще не набули чинності у повному обсязі. І друге, чого вони не врахували, - вони не оцінили повністю наслідки анексії Криму і конфлікту на сході України. Ці дві зміни роблять набагато складнішою реалізацію Північного потоку-2. Думаю, вони дуже серйозно недооцінили проблему. Як "Газпром", Кремль чи російська еліта, так і їх західні партнери - OMV, Shell, Wintershall, E.On та Engie.

Головна проблема полягає у наступному: європейські правила з лібералізації ринку створили обмеження у трьох ключових юридичних напрямках. Перше - це право на доступ (до трубопроводу. - Ред.) третьої сторони. Звісно, трубопровід закінчується на території Євросоюзу, але оскільки вхід цього трубопроводу - в Росії, а "Газпром" - єдина компанія, що матиме до нього доступ, це порушує правило про доступ третьої сторони через експортний монополізм "Газпрому".

По-друге, згідно із Директивою від 2009 року, всі нові трубопроводи підлягають "анбандлінгу" власності, тобто постачальник ресурсу не може мати власного трубопроводу, постачальник і власник труби мають бути розділені. Проблема полягає у тому, що "Газпром" і усі інші акціонери угоди є постачальниками палива у ЄС.

І третя проблема витікає із Статті 11 Третьої газової директиви, яка, якщо спрощено, говорить, що у разі, як власник трубопроводу походить не із країни ЄС (а Північний потік-2 є зареєстрованою у Швейцарії компанією, в якій 50% належить російському "Газпром"), його діяльність підлягає сертифікації на предмет енергетичної безпеки. Очевидно, що газ, який піде через Північний потік-2, зараз іде через Україну, і, у певному сенсі, забезпечує безпеку постачань до Східної і Центральної Європи. Іншими словами, ви не можете відімкнути Угорщину, чи Словаччину, чи Польщу без відімкнення західноєвропейських держав. Цей запобіжник буде прибрано, якщо газ транспортуватиметься через Північний потік-2.

Копирайт изображения bbc
Image caption Запуск Північного потоку-1 відбувався у зовсім іншій атмосфері

Звісно, і росіяни, і представники Північного потоку наводять низку контраргументів. Наприклад, кажуть вони, трубопровід проходить через море. Але для трубопроводів у морі немає спеціального "юридичного імунітету", і він так само проходить щонайменше у територіальних водах Данії і Німеччини, на які розповсюджується дія європейського законодавства. Є також серйозні юридичні аргументи на користь того, що воно діє і у виключних економічних зонах цих країн.

Тобто, якщо скласти усе це докупи, досить важко уявити, як це можна обійти з юридичної точки зору.

Є й ще одна проблема, яку не можна замести під килим. Ця проблема полягає у зв'язку цього проекту із конфліктом в Україні. Чи не є метою проекту покарати Україну, позбавивши її доходів від транзиту, які становлять близько 2 млрд дол.? Крім того, це ізолює Україну, зменшить її важливість для ЄС, що також турбує з огляду на те, що Росія робить у Криму і на Донбасі.

У зв'язку із цим цікаво подивитися на міжнародне право, яке має два зауваження стосовно подібних конфліктів. По-перше, є зобов'язання не визнавати анексію, вторгнення і окупацію з боку однієї країни проти іншої. По-друге, є зобов'язання не сприяти посиленню і розширенню анексії, вторгнення і окупації. Можна сперечатися щодо того, чи не є Північний потік-2 певною формою посилення агресії проти України, бо у кожній війні однією із цілей є позбавити ворога його доходів, про що, власне, і йдеться. І у разі, якщо це так, то це накладає додаткові зобов'язання на ЄС, як суб'єкта міжнародного права, не вдатися до кроків, що сприяють посиленню конфлікту.

ВВС Україна: Зараз українська державна компанія "Нафтогаз" перебуває у стані арбітражної суперечки із російським "Газпромом" у Стокгольмі. Вже ясно, що остаточне рішення не буде так швидко, як раніше очікували. Але коли воно буде, як воно може вплинути на всі ці газові суперечки?

А.Р.: Багато із цієї справи стосується вимоги "бери або плати" у довготерміновому контракті. Проблема цієї умови полягає у тому, що обставини складаються так, що вам не потрібні великі обсяги газу, ви залишаєтеся із великою кількістю газу, за який ви не можете сплатити, і цей борг ставатиме все більше і більше. Крім того, за контрактом ви не можете перепродавати цей газ. Тобто цей контакт заводить Україну у глухий кут із величезним боргом перед "Газпромом".

І тут постає питання щодо ціни газу. Точиться багато суперечок, що можна вважати справедливою ціною. Один із останніх прикладів, коли відбулася анексія Криму. Тоді росіяни казали, що ми вам давали знижку у 100 доларів за тисячу кубів за базування в Криму Чорноморського флоту, але тепер, коли Крим наш, ви втратили знижку.

Крім того, треба розуміти, що це не тільки українська проблема. Багато східно і центральноєвропейських країн уклали подібні угоди, і мають перед "Газпромом" борги через умову "бери або плати". Дуже цікаво буде з'ясувати, наскільки це законно. Зовсім незабаром ми можемо отримати одну із складових відповіді на це питання у справі про антимонопольне розслідування стосовно "Газпрому". Цікаво також буде подивитися, чи буде рішення у антимонопольному розслідуванні передувати кінцевим висновкам Стокгольмського арбітражу, адже його можна використати для посилення позиції України.

ВВС Україна: Чи варто очікувати скасування контракту?

А.Р.: Тут багато аспектів. Один із них - це антимонопольне розслідування, про яке я згадав. Інше - це питання формування ціни, яке зафіксовано у конфіденційній частині угоди, і ми не знаємо її деталей. Але ми знаємо, що відбувалося у подібних справах раніше, - зазвичай росіяни воліли не чекати остаточного рішення суду, не створювати прецедентів, йшли на поступки і пропонували знижку у розмірі 30-40%. Побачимо, як буде цього разу, оскільки ця справа ускладнюється загальним тлом відносин між Україною та Росією.

ВВС Україна: Щодо відносин між Україною та Росією через анексію Криму і конфлікту на Сході (Росія послідовно відкидає свою причетність до конфлікту на сході України. - Ред.), то для отримання відшкодування збитків Україна зараз подає більшість із позовів до Європейського суду з прав людини. Наскільки результативними можуть бути ці позови, і скільки часу це потребуватиме, бо виглядає, це буде дуже тривала історія...

А.Р.: Судова інстанція вибрана правильно, бо вона відповідає суті того, що відбулося. По-перше, вона дає можливість подавати прямі позови проти Росії, як держави. Але так само це може бути поєднано із індивідуальними позовами від компаній, фізичних осіб в Україні у зв'язку із порушенням Конвенції з прав людини. Це виглядає досить складно.

Але подумайте, наприклад, про підприємців, бізнес яких зруйновано на Донбасі через збройний конфлікт. Вони мають право позиватися проти росіян, бо порушено їх право на власність. Подумайте про внутрішньо переміщених осіб, які втратили дім і засоби для життя через дії росіян. Були вбиті, зниклі без вісті і ув'язнені - позбавлені права на життя і свободу. Тобто Конвенцію з прав людини зручно використовувати, бо до неї можна прив'язати багато позовів.

Але очевидна складність полягає у виконанні рішення суду, хоча і створення тиску також є важливим.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Після анексії Криму Росією Україна втратила цілі майнові комплекси великих підприємств, таких, як Чорноморнафтогаз

Тут важливо ще зазначити, що Україна має вести правильний облік своїх втрат, щоб були якісь конкретні цифри. Думаю, варто було б створити якийсь Офіс з репарацій, який би правильно фіксував свідчення про усі втрати, який зазнала Україна під час конфлікту, аби їх можна було підтвердити міжнародним аудиторським органом, - втрати переміщених осіб, малого і великого бізнесу, місцевої влади, держави.

Підраховуючи реальні цифри, ми даємо підставу для подальшого врегулювання, бо, врешті-решт, прийде час і для цього. І якщо на цей момент буде якась підтверджена цифра, з нею можна буде виходити на переговори із росіянами. І тільки заради цього це варто було б робити.

Крім того, коли ваш позов ґрунтується на цифрах, справу легше представляти у суді. Я би навіть порадив Україні реструктурувати позови до суду, склавши їх із низки конкретних окремих позовів, - наприклад, переселенців з Луганська, переселенців з Донбасу, власників малого бізнесу в Криму, тощо. І це створило б лавину позовів, у яких легко ідентифікувати постраждалих. І це, до речі, забезпечило б і постійний інтерес з боку медіа.

ВВС Україна: Але чи не запізно це робити, бо деякі із доказів можуть бути втрачені вже назавжди?

А.Р.: Може, деякі і втрачено, але є величезна кількість наявних доказів. Наприклад, найпростіше, можливо, із малим бізнесом, який втрачено на непідконтрольних територіях, і дані про діяльність якого, думаю, все ще є у податкових органах. Ось був бізнес, от такі податки платив, от вони припинилися через такі подій.

ВВС Україна: Але для цього також потрібна політична воля?

А.Р.: Так, це потребує певної організаційної діяльності з боку держави, чіткої стратегії, але це можливо. І це, як на мене, порівняно легше зробити, ніж повертати втрачене від дій попередньої влади. Бо це знайде політичну підтримку практично у всіх представників української політичної еліти. Крім цього, це створить тиск на Росію і поставить питання про ціну війни, яка є величезною, ціну анексії Криму і утримання контролю над Донецьком і Луганськом. Зараз Росія відчуває ціну санкцій, але вона може почати відчувати ціну репарацій, які вона все одно муситиме сплатити Україні у той чи інший спосіб.

Image caption Поки що Міжгір'я залишається чи не єдиним речовим доказом на користь припущень про корупцію влади "попередників"

ВВС Україна: Ви вже згадували про повернення активів, втрачених за попередньої влади. Ми бачимо, що справи, пов'язані із цим завданням, не дуже успішні. Що може бути зроблено у цьому напрямку?

А.Р.: Думаю, стягнення відшкодування збитків, завданих Росією, є простішим завданням. Повернення активів є набагато складнішим. Думаю, є багато американських, британських юридичних фірм, готових шукати втрачені активи. Але політична реальність полягає у тому, що у системі досі є люди, які крадуть, у самій системі немає мотивації підтримувати це. Так, це можна зробити, але це викриє не тільки людей, які крали при попередньому режимі, але й тих, хто досі краде при чинному режимі.

ВВС Україна: Із новими офшорними рахунками?

А.Р.: Так, у нових офшорних рахунках. Тобто проблема полягає у тому, що на це немає політичної здатності. На це накладається шари інших проблем, наприклад, із системою правосуддя в Україні, бо потрібна ефективна судова система, аби зробити це. Крім того, чи варто Заходу допомагати Україні у цьому, якщо повернуті кошти можуть просто опинитися на інших рахунках у, скажімо, швейцарських банках, бо сама система є корумпованою? Тобто, поки в Україні не подолано проблему із корупцією сьогодні, дуже важко боротися із колишньою корупцією.

Новини на цю ж тему